Якщо ваша неповнолітня дитина вже отримала щеплення проти

COVID-19, додаток «Дія» надає можливість згенерувати дитячий COVID-сертифікат.

Доступні два варіанти:

Якщо в додатку одного з батьків є свідоцтво про народження дитини, то дитячий сертифікат можна сформувати на батьківському смартфоні (перед цим слід оновити додаток).

Якщо дитині 14 років і більше, вона має Id-картку чи закордонний паспорт, їй потрібно лише встановити додаток «Дія» на свій смартфон і згенерувати сертифікат самостійно.

Нагадуємо, що діти від 12 років, які входять до груп ризику (ожиріння, хронічні захворювання), мають пріоритет у вакцинації проти COVID-19. Також вакцинуватися за відсутності протипоказань можуть всі бажаючі підлітки від 12 років. Для цього дитині слід отримати довідку від сімейного лікаря чи педіатра та мати всі обов’язкові щеплення.

Додаткову інформацію можливо отримати на сайтах:

• «МОЗ» https://moz.gov.ua/
• «Дія» https://diia.gov.ua/

Права та обов’язки осіб, яким надається психіатрична допомога

 Особи, яким надається психіатрична допомога, мають права і свободи громадян, передбачені Конституцією України та законами України. Обмеження їх прав і свобод допускається лише у випадках, передбачених Конституцією України, відповідно до законів України.

Особи, яким надається психіатрична допомога, можуть піклуватися про захист своїх прав та свобод особисто або через своїх представників у порядку, встановленому Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України та іншими законами України.

Особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на:

• поважливе і гуманне ставлення до них, що виключає приниження честі й гідності людини;
• отримання інформації про свої права, пов’язані з наданням психіатричної допомоги;
• одержання психіатричної та соціальної допомоги в умовах, що відповідають вимогам санітарного законодавства;
• відмову від надання психіатричної допомоги, за винятком випадків її надання в примусовому порядку, передбаченому законом;
• усі види медико-санітарної допомоги (у тому числі санаторно-курортне лікування) за медичними показаннями;
• одержання психіатричної допомоги в найменш обмежених, відповідно до їх психічного стану, умовах, якщо можливо, за місцем проживання цих осіб, членів їх сім’ї, інших родичів або законних представників;
• утримання в психіатричному закладі лише протягом строку, необхідного для обстеження та лікування;
• попередню згоду або відмову в будь-який час від застосування нових методів діагностики і лікування та лікарських засобів;
• безпечність надання психіатричної допомоги;
• безоплатне надання медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров’я, а також безоплатне або на пільгових умовах забезпечення

лікарськими засобами та виробами медичного призначення в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

• безоплатну юридичну допомогу з питань, пов’язаних з наданням їм психіатричної допомоги;
• альтернативний, за власним бажанням, психіатричний огляд та залучення до участі в роботі комісії лікарів-психіатрів з питань надання психіатричної допомоги

будь-якого фахівця, який бере участь у наданні психіатричної допомоги, за погодженням з ним;

• збереження права на жиле приміщення за місцем їх постійного проживання протягом часу надання їм стаціонарної психіатричної допомоги;
• особисту участь у судових засіданнях при вирішенні питань, пов’язаних з наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв’язку з цим їх прав;
• на одержання і використання конфіденційних відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги (має сама особа чи законний її представник);
• ознайомлення з медичною карткою (стаціонарного, амбулаторного) хворого та іншими документами, а також на отримання в письмовому вигляді будь-яких рішень щодо надання їй психіатричної допомоги; у випадках, коли повна інформація про стан психічного здоров’я особи може завдати шкоди її здоров’ю або призвести до безпосередньої небезпеки для інших осіб, лікар-психіатр або комісія лікарів-психіатрів можуть таку інформацію обмежити.

Особи під час перебування у психіатричному закладі мають право на:

• спілкування з іншими особами, в тому числі з адвокатом або іншим законним представником, без присутності сторонніх осіб згідно з правилами внутрішнього розпорядку психіатричного закладу;
• повідомлення будь-якої особи за своїм вибором про надання їм психіатричної допомоги;
• забезпечення таємниці листування при відправці та отриманні будь-якої кореспонденції;
• дозвілля, заняття творчою діяльністю;
• відправлення релігійних обрядів, додержання релігійних канонів;
• звернення безпосередньо до керівника або завідувача відділенням психіатричного закладу з питань надання психіатричної допомоги, виписки з психіатричного закладу та додержання прав, передбачених цим Законом;
• допомогу по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню або пенсію згідно з законодавством.

Особи під час перебування у психіатричному закладі мають також права, які за рішенням лікаря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів) в інтересах захисту їх здоров’я чи безпеки, а також в інтересах здоров’я або безпеки інших осіб можуть бути обмежені:

• приймати відвідувачів наодинці;
• купувати і використовувати предмети повсякденного вжитку;
• перебувати на самоті.

Рішення про обмеження прав осіб, яким надається психіатрична допомога, фіксується у медичній документації із зазначенням строку його дії та може бути оскаржено у суді.

Забороняється залучення осіб, яким надається психіатрична допомога, до примусової праці.

Обов’язки осіб, яким надається психіатрична допомога:

• піклуватись про своє здоров’я та здоров’я дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян;
• у передбачених законодавством випадках проводити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Права та обов’язки пацієнтів складені відповідно до вимог:

• Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.92 № 2801-XII (ст.ст. 6, 10, 34, 38, 40, 42, 45);
• Цивільного Кодексу України (ст.ст. 281-290)
• Закону Українии «Про психіатричну допомогу» (ст.ст.6, 25, 26)

Право на нерозголошення конфіденційної інформації про людину гарантується Конституцією України.

Право на лікарську таємницю закріплене в Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», окремі аспекти визначені у Сімейному, Цивільному та Кримінальному кодексах України, а також у Законі України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ».

Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» передбачено, що медпрацівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Враховуючи норми Цивільного та Кримінального кодексів України до відомостей, що становлять лікарську таємницю, можна віднести:

• таємницю про стан здоров’я особи;
• факт звернення за медичною допомогою;
• діагноз;
• відомості про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на СНІД та його результатів;
• інші відомості, одержані при медичному обстеженні особи.

Відомості про результати тестування особи з метою виявлення ВІЛ, про наявність або відсутність в особи ВІЛ-інфекції є конфіденційними та становлять лікарську

таємницю. Медичні працівники зобов’язані вживати необхідних заходів для забезпечення належного зберігання конфіденційної інформації про людей, які

живуть з ВІЛ, та захисту такої інформації від розголошення та розкриття третім особам.

Облік, реєстрація ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян та медичний нагляд за ними повинні здійснюватися з дотриманням умов щодо конфіденційності персональних даних, зокрема про стан здоров’я, поваги до особистих прав і свобод людини.

Передача медичним працівником відомостей про результати тестування особи з метою виявлення ВІЛ, про наявність або відсутність в особи ВІЛ-інфекції дозволяється лише:

• особі, стосовно якої було проведено тестування, батькам чи іншим законним представникам такої особи (у випадку проведення тестування дітей віком до 14 років та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними);
• іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров’я − винятково у зв’язку з лікуванням цієї особи;
• іншим третім особам − лише за рішенням суду в установлених законом випадках.

Розкриття медичним працівником відомостей про позитивний ВІЛ-статус особи партнеру (партнерам) дозволяється, якщо:

• людина, яка живе з ВІЛ, звернеться до медичного працівника з відповідним письмово підтвердженим проханням;
• людина, яка живе з ВІЛ, померла, втратила свідомість або існує ймовірність того, що вона не опритомніє та не відновить свою здатність надавати усвідомлену інформовану згоду.

Періодично у соцмережах можна побачити відео та публікації, де вказується, що демонстрація COVID-сертифікату чи довідки про вакцинацію – це розголошення медичної таємниці. Автори таких дописів стверджують, що ніхто не може вимагати показати відповідний документ, оскільки це порушення прав громадян.

Дехто навіть сперечається із правоохоронцями, екіпажем транспорту чи співробітниками громадських закладів з приводу вимоги пред’явити

документ про вакцинацію.

Міністерство охорони здоров’я інформує, що відповідно до статті 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Тобто медична таємниця містить звернення до лікаря чи діагноз, а в документах про вакцинацію цих жодних відомостей немає.

Таким чином, правоохоронці під час перевірок дотримання карантинних правил можуть вимагати у громадян пред’явити COVID-сертифікат, не порушуючи при цьому закон.

Наголошуємо, що норма про наявність документу про вакцинацію не поширюється на відвідування банків, АЗС, ветеринарних магазинів, аптек та всіх продовольчих магазинів на будь-якому рівні епіднебезпеки. Тобто у вказаних закладах ніхто не може перевіряти у відвідувачів наявність документу про щеплення.

Водночас, чинні карантинні норми передбачають, що на червоному рівні епіднебезпеки працювати можуть лише ті громадські заклади, де 100% персоналу та відвідувачів вакциновані або мають негативний тест на COVID-19.

Тобто у вказаних закладах вже йдеться про можливість перевірки документу про щеплення або негативного тесту на COVID-19.

Для того, щоб обмеження жовтого чи червоних рівнів не стосувались громадських закладів чи масових заходів, співробітники чи організатор мають перевірити відповідні документи у відвідувачів.

У випадку, якщо відвідувачі таких закладів відмовляються їх надати, то суб’єкт господарювання має повне право відмовити у своїх послугах. У першу чергу йдеться про те, що заклади мають дотримуватись правил роботи в час карантину, затверджених Постановою Кабміну