24 жовтня – Всесвітній день боротьби з поліомієлітом – Обласний центр громадського здоров'я Дніпропетровської обласної ради

В цей день щорічно медична спільнота проводить заходи з метою привернути увагу на проблему всесвітнього значення – захворювання поліомієлітом та його профілактику. Не зважаючи на успіхи в боротьбі з цією недугою в багатьох країнах світу, Україна досі лишається в переліку країн, де через низький рівень охоплення щепленням зберігаються ризики спалаху поліомієліту. Так 6 жовтня 2021 року зареєстровано випадок інфікування поліомієлітом; невакцинованої півторарічної дитини в Рівненській області.

Мапа, яка показує останню кількість випадків поліомієліту у кожній країні. На жаль серед країн Африки та Азії на ній бачимо і Україну.

Особливо тривожна ситуація склалася в Пакистані і Афганістані. В цих двох країнах минулого року були зареєстровані випадки інфікування диким поліовірусом. Тому ВООЗ і ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН), попри всі складнощі в країні, з 8 листопада цього року проведе масштабну кампанію з вакцинації афганських дітей по всій країні від поліомієліту, у результаті чого щеплення отримають близько трьох мільйонів дітей.

Лікарі звертають особливу увагу на те, що поліомієліт неможливо вилікувати, його можна тільки попередити завдяки вакцинації, якщо досягти рівень охоплення щепленнями вище 95%. Але стан вакцинації в Україні на 1 вересня 2021 року викликає занепокоєння, бо лише 53,0% дітей першого року життя, які потребують обов’язкових щеплень, отримали всі 3 дози вакцини для профілактики поліомієліту.

ЧОМУ ПОЛІОМІЄЛІТ ТАКИЙ НЕБЕЗПЕЧНИЙ?

Поліомієліт — високозаразне вірусне захворювання, що може викликати невиліковний параліч і призвести до смерті. Хворобу викликають декілька типів поліовірусів, що потрапляють до організму зазвичай через немиті руки та іноді через брудну воду. Перебіг хвороби характеризується ураженням ЦНС, що може призвести до незворотних рухових розладів, виникнення паралічів – найтяжчий симптом оскільки він може призвести до постійної інвалідності та смерті. Від 2 до 10% хворих на цю хворобу помирають через ураження дихальних м’язів, а 1 із 200 стає інвалідом через деформацію хребта і кінцівок. Після одужання від поліомієліту функція вражених нервів і м’язів не відновлюється.

Про поліомієліт людство знало з давніх часів. Так, в Стародавньому Єгипті виявлені мумії з кістковими деформаціями, типовими для поліомієліту (4 століття до нашої ери). Свідченням поширення поліомієліту в Стародавньому Єгипті є також знайдене в одному з храмів Мемфіса настінне зображення жерця з атрофованою і деформованою ногою – характерним наслідком паралітичного поліомієліту (2 століття до нашої ери). Гіппократ (4 століття до нашої ери) описує спалах паралітичних захворювань, відповідних по клінічній картині на захворювання поліомієліт (атрофія паралізованих кінцівок).

Захворіти на поліомієліт може кожна невакцинована людина — і дитина, і дорослий. Але найбільш сприйнятливі до вірусу поліомієліту діти у віці до п’яти років. Інфікована людина може виділяти вірус навіть за 7—10 днів до початку захворювання і залишається заразною впродовж 3—6 тижнів після інфікування. Зовні більшість носіїв вірусу неможливо виявити вчасно — через відсутність взагалі будь-яких ознак хвороби. Через це вірус створює особливу небезпеку для тих, хто оточує його носія, бо присутність і швидке поширення смертельно небезпечної інфекції лишаються непоміченими.

Поліомієліт неможливо вилікувати, але його можна попередити завдяки вакцинації.

1840 рік Німецький ортопед Якоб Гейне узагальнив матеріали спостережень більш 200 хворих і назвав хворобу «Спінальний дитячий параліч».
1789 рік Англійський лікар Майкл Ундервуд в своєму «Посібнику з дитячих хвороб »дає перше систематизований опис поліомієліту.
1920 рік французький бактеріолог Костянтин Левадіті спільно з співробітниками довів можливість зараження вірусами поліомієліту аліментарним шляхом.
Енні Джин Макнамара була австралійським лікарем і вченим, відома своїм внеском у здоров’ї і благополуччя дітей.

Історія вивчення та боротьби з поліомієлітом – пам’яті видатних лікарів, вчених, що присвятили своє життя та працю проблемі поліомієліту.

1955 рік Джонас Солк розробив першу в світі інактивовану полівакцину (ІПВ).
1956 рік Альберт Себін отримав ослаблені штами вірусу поліомієліту, які використані при створення живої пероральної вакцини.

1959 рік Михайло Чумаков і Анатолій Смородинцев

на основі штамів Альберта Себіна створили живу тривалентну поліовакцину і організували масову вакцинацію дітей в СРСР та інших країнах

Перші великі спалахи поліомієліту були зафіксовані на рубежі XIX і XX століть в Сполучених Штатах і Скандинавії. У 1916 році в США захворіло понад 27 тисяч осіб, з них померло понад 6 тисяч осіб. Переважна більшість померлих – 1499 осіб – були дітьми у віці до 5 років. Тисячі перехворілих залишилися паралізованими.

Після першої епідемії 1916- го спалахи поліомієліту стали повторюватися в США щорічно. Влітку 1921-го в Нью-Йорку загинули 2 тис. осіб, близько 7 тис. залишилися довічно паралізованими. Одним із постраждалих під час тієї епідемії був помічник морського міністра і майбутній президент США Франклін Делано Рузвельт у віці 39 років.

Дуже сильними були епідемії 1940-х і 1950-х років. У 1952-му було зареєстровано максимальна кількість захворілих – 57 628 осіб. Крім США висока захворюваність відзначалася також в Канаді, Великобританії, європейських країнах. Ставали інвалідами або гинули не тільки діти, а й молоді люди, захворюваність була дуже високою, летальність досягала 15-20% (при поліомієліті від паралічу дихальних м’язів гинув зазвичай кожен четвертий).

Дієвих способів профілактики і лікування не існувало. Хворі діти потрапляли в госпіталі, де проводили місяці, а іноді роки. Більшість з них залишалися паралізовані частково або повністю на все подальше життя.

Пацієнтам з паралічем діафрагми пропонували альтернативу – «залізні легені» (Iron lung), спеціальні барокамери. Ув’язнений в барокамеру пацієнт постійно перебував там в положенні лежачи і міг спостерігати за світом лише в дзеркало, закріплене над його головою.

Існувало безліч модифікацій «залізних легень», які заповнювали цілі відділення в лікарнях. Бостонська лікарня під час епідемії поліомієліту в 1955 році.

У пошуках виходу з цієї катастрофічної ситуації президент США Ф. Рузвельт, у якого перенесений поліомієліт викликав важку інвалідність, створив Національний Фонд (1937р.). Коштом Фонду фінансувалися дослідження, саме так було виділено 1 млн. доларів на роботу Дж. Солка зі створення вакцини. Дослідження проблеми набули нового імпульсу.

Роботу над вакцинами вели в різних лабораторіях. Хтось робив ставку на живі вакцини, хтось – на інактивовані. Першу живу вакцину в США розробив і апробував на собі в 1948 р, а потім і у дітей в 1950 р Хіларі Копровскі. Другим став вірусолог Альберт Себін. Забігаючи вперед, необхідно відзначити, що роботи обох вчених викликали нерозуміння і найсильніші побоювання американської громадськості.

На початку 1950-х років Дж. Солк розробив технологію виготовлення інактивованої поліовірусной вакцини. Після попередніх випробувань на тваринах в 1952 р Солк провів досліди на собі, своїй дружині і власних дітях, а потім в 1953-1954 рр. почав дослідження препарату на обмеженому числі пацієнтів – вже інфікованих дітях, – щоб відстежити рівень антитіл. Безпека інактивованої вакцини, підтверджена була багаторазово, що дозволило перейти до масових досліджень, в яких взяли участь 1,8 млн дітей у віці 6-9 років.

Непереборним стало на той момент такі обставини, що Солк створив препарат на основі ниркових тканин мавп, заражених вірусом поліомієліту. Для того, щоб прищепити всіх американських дітей, потрібно умертвити гігантське число мавп – 200 тис. Їх відловлювали в Африці спеціальні бригади, а потім набиті «живим вантажем» лайнери летіли в США. Ціна на мавп злітала так високо, що вони стають для Африки «золотим» товаром. Той факт, що в жертву будуть принесені десятки тисяч тварин, викликає протести політиків і провокує перші в історії масові виступи «зелених». Проте в боротьбі з поліомієлітом в США ставка робилася саме на інактивовану вакцину.

Паралельно з роботами Джонаса Солка свою живу вакцину розробляв американський імунолог Альберт Себін. У 1956 році вже виконано величезний шлях, проте вакцині були потрібні певна доробка і подальші клінічні дослідження. Себін гостро потребував фінансування та підтримку регулюючих органів, але не отримав на той момент ні того, ні іншого.

На початку 1950-х років епідемія поліомієліту дійшла і до СРСР. Москва, Ленінград, Україна, Молдова, Білорусь, Естонія – основні осередки захворювання. У 1954-1955 рр. приблизно 20 тис. людей залишилися в інвалідних кріслах, 7-8 тис. осіб померли. Паніку серед населення вдається контролювати з великими труднощами. Особливо погано те, що в країні був відсутній досвід роботи з жертвами захворювання. Ніхто не знав, як адаптувати до нормального життя тисячі і тисячі дітей-інвалідів.

Восени 1955 року в Москві засновується інститут поліомієліту, його очолює Михайло Петрович Чумаков, у Ленінграді проблемою поліомієліту зайнявся відділ вірусології Інституту експериментальної медицини на чолі з академіком Анатолієм Олександровичем Смородінцевим. Проблема створення вакцини стояла так гостро, що виникає ідея відрядити Смородінцева і Чумакова в США. У січні 1956 року Чумаков і Смородінцев вилетіли в США. Себін вкрай зацікавлений в передачі живих штамів для дослідження в СРСР, а радянські вірусологи мають досвід розробки живих вакцин і вірять в їх ефективність і безпеку. Однак для передачі штамів СРСР необхідна міжурядова угода, якої немає і не передбачається. Лише завдяки неформальній домовленості протягом місяця коробки з сотнями ампул з атенуйованими штамами поліовірусу Себіна вже в Москві.

Надалі вкрай важке завдання – вивчити властивості отриманих штамів і створити безпечну вакцину. Вже восени 1956 року співробітники відділу вірусології ленінградського Інституту експериментальної медицини виходять на випробування створеною ними живої тривалентної поліовакціни. Спочатку ефективність і безпеку препарату дослідники випробували на собі, а потім перед ними постала проблема: де взяти здорову дитину, організм якої стане першим «полігоном» для тестування? Анатолій Смородінцев проводить експеримент зі своєю п’ятирічною онукою Оленою Смородінцевою. Рідкий препарат капають на солодке печиво. Протягом 2 тижнів стан дитини щодня контролюють кілька фахівців, бояться будь-яких негативних ознак і чекають появи в організмі дитини захисних антитіл. Антитіла з’явилися через 2 тижні, а дівчинка добре перенесла вакцинацію.

Михайло Чумаков ставить задачу поголовної вакцинації дітей СРСР. При Інституті поліомієліту відкривається підприємство з виробництва вакцини. Крім того, Чумаков приймає рішення, що допомагають зробити процес вакцинації максимально комфортним для дитини. На одній з кондитерських фабрик Москви з’являється спеціальна лінія, яка закочує живу вакцину в цукерки-драже. Чумаков змушений долати бюрократичні перепони, пов’язані з побоюванням чиновників в безпеці нової вакцини. Для того, щоб переконати чиновників, він в їх присутності ковтав драже з вакциною жменею.

Черговий спалах в 1957 році, коли у 13 тис. дітей поліомієліт ускладнився паралічем різного ступеня важкості, прискорив впровадження масової вакцинації в Білорусії, Латвії, Молдавії, деяких областях Росії. Пробна вакцинація з позитивним результатом проводилася і в Естонії, де в 1959 році зафіксовано спалах захворювання. Щеплення 26 тис. дітей, поетапно проведені в Естонії в січні-березні 1959 році дали хороші результати, що послужило пропуском для вакцинації всього населення Естонії у віці від 2 місяців до 50 років. Після цього перехідного етапу вакцинація розповсюджується на інші території країни. У 2-й половині 1959 року прищепили 13,5 мільйонів осіб у віці до 20 років. Після проведення масової вакцинації в 1959-1963 рр. в СРСР зареєстровано всього кілька сотень випадків хвороби, захворюваність знижена в 80 разів. Апробація вакцини на території СРСР сприяла тому, що вакцина Себіна до 1961 року отримала ліцензію на території США, де вона почала активно застосовуватися. Починаючи з 1960-х років вона на наступні 30 років стала основною вакциною від поліомієліту

З 1988 року кількість випадків захворювання поліомієлітом у світі зменшилась на понад 99%. У 1994 році Південна й Північна Америка стали першими територіями, вільними від поліомієліту. Через шість років лікарям і вченим вдалося офіційно ліквідувати захворювання ще в 36 країнах Тихоокеанського регіону, включно з Китаєм і Австралією, а ще два роки по тому з зони ризику вийшла і Європа, перемігши поліомієліт у 2002 році. Попри те, що ця небезпечна хвороба майже переможена, час від часу виникають вогнища захворювання. За інформацією ВООЗ, останнім часом фіксувалися випадки поліомієліту в Конго, Сирії та Пакистані. І допоки у світі залишатиметься хоча б одна інфікована дитина, ризику зараження поліомієлітом піддаватимуться діти в усіх країнах.

Глобальна ініціатива з ліквідації поліомієліту ВООЗ представила стратегію ліквідації поліомієліту на 2022-2026 рр. «Виконуючи обіцянки», покликану усунути перешкоди на шляху вирішення проблеми поліомієліту, в тому числі ті, що викликані пандемією COVID-19. У стратегії на 2022-2026 роки підкреслюється нагальна необхідність нормалізації темпів роботи по ліквідації поліомієліту і пропонується комплекс заходів, які дозволять позбавити світ від поліомієліту. Ці заходи, багато з яких вже реалізуються в 2021 році,включають:

подальшу інтеграцію заходів по боротьбі з поліомієлітом в систему надання основних видів медичної допомоги, включаючи планову імунізацію;
зміцнення інформаційно-просвітницької роботи для підвищення підзвітності та відповідальності за виконання програми на всіх рівнях, в тому числі вдосконалення методів оцінки ефективності роботи;
впровадження новаторських інструментів, що дозволяють підвищувати результативність та ефективність кампаній по боротьбі з поліомієлітом, зокрема цифрових технологій.

Профілактика поліомієліту в Україні здійснюється за допомогою вакцинації згідно з Календарем профілактичних щеплень. Шістьох доз вакцини достатньо, щоб сформувався імунітет до поліомієліту до кінця життя.

1 щеплення – 2-й місяць життя дитини (інактивована поліомієлітна вакцина (ІПВ);
2 щеплення – 4-й місяць (інактивована поліомієлітна вакцина (ІПВ);
3 щеплення – 6-й місяць (оральна поліомієлітна вакцина (ОПВ);
4 щеплення – 18-й місяць (оральна поліомієлітна вакцина (ОПВ);
5 щеплення – 6 років (оральна поліомієлітна вакцина (ОПВ);
6 щеплення – 14 років (оральна поліомієлітна вакцина (ОПВ).

Україна є однією з небагатьох країн світу з високим ризиком спалаху поліомієліту у зв’язку з низьким охопленням дітей імунізацією. Потужне лобіювання проти вакцинації, скептицизм та дезінформація населення про щеплення в Україні є одними з причин швидкого зниження охоплення імунізацією.Достатня кількість вакцинованих людей (вище 95%) забезпечить припинення розповсюдження вірусу. І навпаки, якщо діти залишаться невакцинованими, це може призвести до розповсюдження вірусу та нових випадків захворювання. Тому, Обласний центр громадського здоров’я ДОР закликає батьків вчасно вакцинувати дітей від поліомієліту і надолужити пропущені щеплення.

Підготувала лікар-методист Огнєва Т.В. За матеріалами інтернет -видань:

https://polioeradication.org/wp-content/uploads/2019/06/russian-polio-endgame-strategy.pdf